|
СКІФ У БОЮ
— Коню мій із гривою левиною!
Гей, скоріш на ворога неси!
На заброд навалимось лавиною
Дужче бурі, вогняніш грози.
Конику, мій вірний друже-ратнику,
Вдар копитом. І грудьми удар.
Разом на підступних цих нападників
Сипонем свойого гніву жар...—
...Кінь хропе. Летить, не зупиняється
І з розгону у персидський стрій
Напролом між панцирів врізається,
Над шоломами й мечами підіймається.
Скрегіт. Хрип. Вирує смертний бій.
Лучники-стрільці зустріли стрілами.
Піки. І, як блискавки, шаблі...
Котить бій, як змій кривавокрилий,
Колісницю смерті по землі.
Чхає степ пилюкою буранною.
В каламуті навіть небосинь.
Й знову кров. Хазяїна поранено.
Виручай же, добрий друже кінь!..
— Рідний мій з пошарпаною гривою!
З поля бою ти мене винось.
Може, та, з косою скреготливою,
Пожаліє хоч з дітей когось.
Вирвемося, друже, з цього лиха ми
Й доведем степам і небесам:
Хто бездумно став на прю зі скіфами,
Той в степах навік поляже сам!
Бо степи всі помстою озброєні,
І горить від гніву день страшний.
Знаю я, в біді не кине воїна
Вірний друг мій, коник вороний.
А якщо впаду, то кров'ю власною
Так поллю коріння полинам,
Що навік зросте в степах окрасою
Моя вірність рідним племенам...
|
|
|
