Зміст Гірка правда Зарубини на серці А правда точно все запише Важка біографія На звалищі В білих далях снігів Ні хрестів, ні беріз... Хліборобська балада Землі Приспана душа І честь, і суд... А лист летить... Слово про невидимий вогонь Клятва Василь симоненко Одурманеному землякові Очі сиріт Сива пам'ять землі Павуки на портреті Гіркий мед Вихор Спокута Чому? Був час такий... Порубані сади Міць Осіння гроза Зрада Верхолаз Розп'яття любові Солдатські вдови Щепа Пізній цвіт Не знаю Старий сніг Біля карти 1939 року Зізнання колгоспного ветерана Згадалось Гіркі сонети "Єжовські" рукавиці Наснилось Біль Гомін степу Гомін степу Річка Оар Скіф у бою Скіфська ружа Донецькі октави Кардіограма На Звенигорі Пічник Фарватер Коло Солом'яник на городі Відлига у грудні Магічні струни Ліс на Великдень Надії Ненаписаним віршам Читаю Стаффа Золоте сідельце Трирядка Братові, загиблому на війні День Перемоги Диптих про давнє Похорон ветерана До глибини Перевесло Теплоелектроцентраль На буряках Балада про коня Щастя Пигінечь на дорозі Притча про солодке і солоне Україні Кобзарева криниця Рід Весняний грім Ранні думи Звенигородський дзвін Народицький реквієм І вийде все на правду Материк вічності На варті в меморіалі пам'яті Тиранове відлиння Болючі шрами «О, як набридла вже відсталість!» Номенклатурникові Поема про страх Невишита сорочка Балада про дружбу і зраду Калинові брості Дружині Доні Верби Калинова казка Яблуневий етюд Біля водоймища На землі Тараса Шевченка Рідні назви Доля Осінній диптих Українська мова Гуси-лебеді Вершник Вечір Про пісню Проводи Недільник у сквері Карпатський етюд На весіллі Льодохід

В БІЛИХ ДАЛЯХ СНІГІВ... Скільки знала нещасть! Скільки років ішла — та все бродом... Нерви завжди — як струни. І де тільки брався терпець... Й хату дощик минав, поза садом ішов та городом,— Тільки горе прийшло навпростець. У район чоловіка покликали хитро. Зі звітом... Там чекав каземат. На арешти виконував план... Білий вітер шумів, білий цвіт розсипав білим світом... В білих далях розтанув Іван... Недаремно їй серце печаль і біду віщувало. Краяв душу, як сніг, той травневий обтрушений цвіт. В білий цвіт, як у сніг, мов голубка поранена, впала,— Чорний ворон спинив їй політ. Коли б тільки могла, те нещастя закрила б собою, Розтопила б морози, біду од дітей одвела, Своє серце взяла, як гарячу палаючу зброю,— І йому у сніги віддала. Тільки що ж вона знає? Куди спрямувати горіння? Де знайти оте зло, що сім'ї принесло такий біль? І тепер, скільки йде,— випробовує власне терпіння... Наче білі сніги, обсипає холодною тінню Мовчазне співчуття звідусіль...