|
А ПРАВДА ТОЧНО ВСЕ ЗАПИШЕ
І знову хтось повторює затято:
Мов, як не кинь, історія — це Він.
Були, мовляв, невинні жертви, втрати,
Та підсумок у Сталіна — багатий:
Розбитий і впокорений Берлін...
Так, ми пройшли важкі пекельні гони,
Перемогли фашистську злу пітьму.
Та й полягло ж нас двадцять міліонів,
А крові й сліз — лились річки бездонні,
Й міста зникали в чорному диму.
А хтось, немов не зна про людські муки,
Співає славу одному в свій ріг.
Мов той один — стоокий і сторукий
І Перемога — лиш його наука,
Немов він сам фашистів переміг.
Та є оцінка інша у солдатів,
Що сивіли у битвах від знегод,—
З другим би теж прогнали супостатів.
І, може, ще й при менших наших втратах
Скоріш війну закінчив би народ.
Було ж. Світліли обрії країни...
Зростав наш сад новітньої доби.
А він — навіщо? — злісний поклик кинув
Про класову нерівність і невпинне
Загострене зростання боротьби.
І почалось: заяви, плітки, жертви...
Свята невинність падала в ціні.
Він правдолюбів стиснув жахом смерті,
Синів народу встиг на порох стерти
Напередодні лютої війни.
Себе він сам призначив нам Антеєм.
Вже й німба зладив круг свого чола.
А Кремль все поливав його єлеєм
Й до Леніна заніс, до Мавзолею...
Та Правда заблудитись не дала.
Тоді кремлівцям було важко й справді,-
А що ж інакш — великий же й святий...
Відкинувши солодкі всі тиради,
Відкрив світам завісу із подій.
І Кремль, тепер як наша оборона,
Пустив землею справедливий смерч,
Хоч мертвого, та розвінчав на троні,
Всім показав його кривавий меч.
Вже стихли всі тривоги після герцю,
Душевні рани майже затягло,
Та кривда все ж не покидає серця:
Смертельні стреси, тюрми — як фортеці, -
Хіба все те державі помогло?
Перенесли. Це вже тепер історія
Землі моєї, сповнена жалю.
Я свій народ любов'ю неозорою,
Як рідний, по-синівському люблю.
А Правда — як Феміда в круговерті,
Де кожен владник прикраша свій шлях.
Вона все зважить, всі заслуги й жертви,
Й чи зразу при житті, чи після смерті,
А всіх розставить по своїх місцях.
І для нащадків точно все запише,
Яким би запис той не був гірким,
І те ім'я в історії залишить,
Та тільки із епітетом яким...
|
|
|
