|
СЛОВО ПРО НЕВИДИМИЙ ВОГОНЬ
Там від штучних вулканів
в жалобі піщані бархани.
Тут на віях дібров,
наче сльози, краплини роси.
Починалося там,
в неосяжнім сухім Казахстані,
А прийшло на Вкраїну
відгомоном злої грози.
Вдарив шквал, як обвал,
всю планету гойднувши жорстоко.
З-під землі розповзлася
невидима пошесть довкруж.
Чи не з тих лютих спроб
почали, Казахстане широкий, Проростать нігілізм
й глухота пограбованих душ?..
Втрату наших надій
не повернуть труди охоронні,
Ані зір наш, ні слух,
ні відомий міцний саркофаг,—
Гострий біль пронизав
наші м'язи, і кості, і скроні,
Вповз у душі з тих пір
скорпіоном отрутним страх.
Та вулкани ростуть,
як нариви закритої рани.
Над Чорнобилем їм
у зажурі відлунює вись.
Біль майбутніх тривог,
таємниці пустель Казахстану,
Як цупкі метастази,
у спокій народу вп'ялись.
|
|
|
