|
ЗІЗНАННЯ КОЛГОСПНОГО ВЕТЕРАНА
Давно колись чинив я також шкоду,—
Сьогодні відкриваюся для всіх,—
Я крав з колгоспу й не вважав, що злодій:
На їжу вкрасти, мабуть, це не гріх.
Тоді весь урожай здали державі.
Хоч дома пухли і старі, й малі,
Та й колосків збирать не мали права
Колгоспники, господарі землі.
Отож я й крав. А що я міг зробити,
Щоби допомогти своїй сім'ї?
А як же їм хотілося ще жити,
Нащадкам неопереним моїм.
Я думав так: якщо змогли забрати
Із душ — довіру, з засіків — зерно,—
Яка різниця, де нам помирати —
Чи з голоду, чи в тюрмах? Все одно.
Якщо забрали хліб у хлібороба —
Самому крихти треба брать йому...
Подумав так і взяв на поле торбу,
Шукав колосся, а знайшов тюрму.
Пройшов сибірські далі горезвісні
І розпізнав усе своїм горбом:
Господарем землі я був у пісні,
А у житті — лиш мовчазним рабом.
Отак було. Цього тепер не стерти.
Вождеві ми співали про любов.
Я й сам молився на його портрети
Й, готовий на війні за нього вмерти,
Ковтав гіркі пілюлі постанов.
Хтось виступа за всенародне братство,
Вітає непорушність людських прав,
Я ж закликаю всіх проти тиранства —
Звільняймося від внутрішнього рабства,
Щоб більше в себе я свого не крав.
|
|
|
