|
НІ ХРЕСТІВ, НІ БЕРІЗ...
Знову спомин болючий про горе
Поверта до страшних лихоліть.
Насуваються білі простори,
Ні хрестів, ні беріз білокорих —
Тільки туга, як чайка, квилить...
Коли б знати, де батька могила,
Посадив би берізоньку теж.
Та не відаю. Доля немила
На життя йому право згубила —
Тридцять сьомого злочин без меж.
Як за кожного пагін в тім краї
Посадити — то виріс би ліс.
Та берези в снігах не зростають,
А кущі себе сумом карають,
Кожна віть аж замерзла від сліз...
* * *
Гулагівські зорі. Криваві і заходи, й сходи.
Гулагівське небо запнуте жалобою хмар.
В гулагівськім світі ніколи немає погоди.
Гулагівська доля владикам усім на догоду
Лякає невинних, приносить нищівний пожар.
Мільйони зірниць сіють відблисків
сотні мільйонів.
Зливається світло в злютоване пекло вогнів.
Караються злочином всніжені сталінські гони.
Катовані горем батьків-арештантів колони
Відлунюють стогоном в зболених душах синів.
І гній наших душ,
і боління сердечних зарубин
Кричатимуть вічно, як зорі,
на захід і схід.
В уяві дітей оті шрами насильства і згуби,
В думках поколінь оті знаки підлотної згуби
Зливаються в вічний, вождем закривавлений, слід...
|
|
|
