|
СОЛДАТСЬКІ ВДОВИ
Роки, наче хмари, пролітають,
Давнє повертаючи, як сни.
Перед вами голови схиляєм,
Вдови Вітчизняної війни.
Били вас журби і горя шторми,
Та синів малих ви' берегли.
І долали всі військові норми,
На роботу — як у бій ішли.
«Похоронкам» ви не довіряли,
Все чекали рідних із війни.
Час пройшов. Чекати перестали.
І дідами стали вже й сини.
Сива осінь інеєм розквітлим
Укриває вас за ниттю нить,
Щоб життям із ваших мук і світла
Нині вдячним правнукам світить...
|
|
|
