|
ЩЕПА
На юному корені
дикої груші-кислиці
З любимиці Клаппа
вершечок малий прищепили.
Кохали пагінчик,
носили води із криниці,
І виросло диво
ясної, пахучої сили.
Поглянеш на крону -
і хочеться пісню співати,
Так щиро сміються
до тебе плоди невеликі.
Зустрінеш таку,
на красу і на звабу багату,—
І не помічаєш,
що корінь і сік її дикі...
* * *
У небі, як пташини, грались хмари,
В садку, між гіллям, гомонів вітрець,
З-за хмар моргало сонце оком карим,
І танцював тоненький промінець.
Раділо все.
Та молоду голубку
Узявся доганять старий коршак.
Й догнав, і вже крутив їй крила-руки,
Вже готувався, ухопить за карк.
Вона ж, востаннє всі зібравши сили
У відчайдушний зляканий ривок,
Одбилася, хоч вітрові лишила
Пір'їночку,
життя свого шматок...
* * *
Всі мені казали: хвилі змиють
І тривог, і невдоволень біль...
Я, наївний, теж плекав надію
Позмивать гірку буденну сіль.
І купався у воді прозорій,
Мився, плавав і пірнав щомить,
Тільки ж я не знав, собі на горе,
Що душі так просто не одмить.
Доля знає, чим кого помітить,
Мабуть, так влаштовані світи,
Що себе самому — не одмити,
Од самого себе — не втекти.,,
|
|
|
