|
ВАСИЛЬ СИМОНЕНКО
Рвонула думка, як штормовий вітер.
Позвала совість у повстанчий злет.
Пітьму наруги над притихлим світом
Промінням правди осявав поет.
Насталював плуги в гарячім горні,
На злежане заносив лемеші,
Крутив вагомих дум могутні жорна,
Будив громи з народної душі.
Своїм життям ще раз довів навіки
Давно відому істину одну:
Поети виміряються не віком,
А силою духовного вогню.
Хто не зломився серцем від диктату,
Тому пітьма не перепинить шлях.
Хто сам горів, тому й дано багато —
Світити словом людям у віках.
І коли хтось ще наставля рогатки,
У чесну славу заздрістю стріля,
Хай знає — вирок винесуть нащадки,
Велике — краще видно звіддаля.
|
|
|
