|
РІЧКА ОАР
Річка Оар в час персько-скіфської війни впадала в Меотіду
(колишня назва Азовського моря).
Струмочки збирала й несла в Меотіду
Ріка-степовиця, наповнена чар. Текла...
Та немає тепер навіть сліду
Красуні тієї Оар.
Спинилась тут табором перська навала.
А спека довкіл — як пожар.
І спрагу чужинці свою гамували
В малесенькій річці Оар.
Оар була щедра. Вона не дивилась,
Хто п'є її воду. Та й що їй війна...
Усіх напувала. Затим спохопилась:
Кого ж це рятує вона?
Свої відступили, боротись безсилі,
А перси вповзли, як підступні вужі.
Тепер ось вона їх до себе пустила —
І п'ють її воду чужі.
«Он ворог на всіх скотарів твого роду
Готує і списи, і стріли, й ножі.
Ти ж—зрадниця нині й землі, і народу!»—
Ятріло, як рана в душі.
Отак спохопилась, та вже було пізно.
Вона схвилювалась до самого дна
І вперше в житті своїм плакала слізно,
Знесилена, тиха й сумна.
Від горя такого, від мук безупинних
її, наче хвору, аж кидало в жар,
Палила спокута за власну провину,
Із русла зникала вода по краплині,—
І висохла річка Оар...
|
|
|
