|
ОСІННЯ ГРОЗА
В жалобі стигнув день осінній,
Як стяг повержений звисав,
І куталися в хмаровинні
Холодні мокрі небеса.
На мжичку сходив день колишній,
Зітхав нудьгою листограй,
І сумували голі вишні,
І нишкнув бідний урожай.
Й вітри різкі були не годні
Розвіяти густих тривог —
Зібралась в думках всенародних
Уся біда усіх епох.
І ось — мов постріл із гармати...
Серед безвиході і мли
Гроза, як смілий вал дев'ятий,
Пригнула вищих до землі.
Всі змовкли. Бо хоча й з-під тучі
Ота гроза, хоча й згори,—
Та все ж не сильна, не рішуча,
Мов гра якась для дітвори...
Рвонула й стихла... Лиш луною
Той гуркіт далі понесло.
І знову хмари чередою
Нам лютий холод в неспокої
Несуть і в місто, і в село.
Так і реформа наша зверху —
Немов гроза в осінні дні.
А для революційних звершень
Потрібні грози весняні!
|
|
|
