|
|
|
Дійові особи: Алла, Тося, Іван Тимофійович – мешканці одного санаторного корпусу Юрій – мрійник, трохи поет, мешкає в іншому житловому корпусі санаторію. Андрій, Ярослав – мешканці третього житлового корпусу санаторію. Майя – теж відпочиває, живе в третьому корпусі. Людмила Михайлівна – дружина Івана Тимофійовича. Свєта – дружина Юрія. Володимир – брат Алли. Станіслав – лікар санаторію. ДІЯ І. Сцена 1. Кімната Алли. Алла сидить в кріслі, читає. В двері постукали. АЛЛА Ввійдіть! ІВАН ТИМОФІЙОВИЧ (Входить до кімнати Алли) Добрий день, сусідко мила! А чи ви все відпочили? (Алла здивовано дивиться на нього) Не спішіть сказати “Вийди”, З вами ми ж тепер сусіди. (Алла щільніше загортається халатом) Ви біленька, як лебідка. Я про це учора знав, Не засмаглу ще сусідку Сам Господь мені послав. АЛЛА Бачу, добрий мій сусіде, Любите ви милий жарт, І в знайомстві, зразу видно, Помага вам смілий старт. ІВАН ТИМОФІЙОВИЧ А мені Боги сказали, І я знаю, що ви Алла. (Алла ще більше усміхається) Ви обличчям, станом, зростом Неземної красоти... Та дозвольте мені просто З вами, юною, на “ти”? АЛЛА Дозволяю таке вам. Як же звати вас? ІВАН ТИМОФІЙОВИЧ Іван. І для тебе, чорноброва. Заспівати я готовий. (наспівує) Ти струнка, немов берізка, Проворненька, наче кізка, Ти – квітуча, як весна, І співуча – як струна. (Очі Алли теж усміхаються. Він продовжує) Щоб про тебе розказати, Ні, не вистачає слів. Ти – як доня, ти – як мати, Ти красива і багата, Радий, що тебе зустрів... АЛЛА Я, пробачте... Я не знаю... Щось я також відчуваю. Тільки ж, бачте, так відразу... Незнайомі, й раптом разом... ІВАН ТИМОФІЙОВИЧ (бере її руку, кладе не своє серце) Ось послухай. Тихо. Ша... Чуєш, як співа душа? Подивись, і сокорина Теж до нас гілками лине, Теж несе свою надію Із довірою до нас. Значить, приклад наш подіяв, І від нас і та світліє Навіть в цей вечірній час. АЛЛА Ой, і правда. Гляньте, віти Аж до шибки нахиля. Вас, глядіть, іще помітить. Піде плітка: “ля” – “ля” – “ля”... ІВАН ТИМОФІЙОВИЧ (торкається плечей Алли) Та не бійся, бо сюди Я зайшов не для біди. Ми ж усі – розміні люди, Хай між нами дружба буде. А щоб кожен був здоров, Хай перейде у любов. Алла (відстороняючись для годиться) Ловелас ви добрий, видко. Вже і про любов так швидко. Може, варто почекать, Гарбуза щоб не дістать? ІВАН ТИМОФІЙОВИЧ Боже! Біля вас готовий Я чекати ночі й дні. Тільки ж ви не бийте словом По моїй самотині. (далі наспівує) А чекань таких не старшно. Скористаюсь часом цим, Буду добрим і уважним, Стану також молодим. О, красо моя, сусідко, – Честь свою беру у свідки, – Не торкнуся, не злакаю, Скільки скажеш, - я чекаю. (Робить лицарський жест: кладе руку на серце і покірно схиляє голову) АЛЛА (розчулено) От який ви. Прямо диво. Не було ще так мені, Щоби жарт отак правдиво Я сприймала. ІВАН ТИМОФІЙОВИЧ Як ві сні. Ангелів молити буду, Образ твій носити всюди, Тільки щоб скоріше Бог Возз’єднав би нас обох. АЛЛА Як це об’єднав? Для чого? Обережніше, сусід. Договоритесь до того, Про що й думати не слід. От який же ви, їй-право... Починаєте про справи, А продовжуєте грою, І кінчаєте любов’ю. ІВАН ТИМОФІЙОВИЧ О, якби всі люди в світі Стали у любові жити. Кращали б думки і справи, Всі б міцнішали держави, Між людей би не одна Зникла б геть глуха стіна. Для людей у всьому світі Дружба – краща із політик. Коли між людей вона – Все квітує, як весна. АЛЛА Квітування – непогано... (дивиться в темне вікно) Тільки ж... Бачте, вже нерано. ІВАН ТИМОФІЙОВИЧ (посерйознішав) Так, за вікнами пітьма. Кину заважати. Бо діждуся, що сама Ще й попросиш з хати. Йду і буду ночі й дні Дякувати, Алло, Добрій долі, що мені Тебе дарувала. Спи ж собі. І хай присниться Тобі зірка-зоряниця, Хай ві сні прийде обранець, Твій омріяний коханець. АЛЛА (біля дверей) Після ваших добрих слів Вже про них не буде снів. Мабуть, я вже не засну, Бо є ви через стіну. ІВАН ТИМОФІЙОВИЧ (обіймає її і торкається устами до її щічок) От і добре. Прощавай. Та про мене ж пам’ятай. ДІЯ ІІ. Пройшло кілька днів. Кімната Івана Тимофійовича. Він лежить в ліжку. Скляні двері на лоджію відчинені. Вітер шматує розвішану на лоджії жіночу білизну. В дверях в лоджії з’являється Алла. АЛЛА Пробачайте, що так рано. Налякалась я бурану. Ви повірте, що самій, Ой, як страшно у пітьмі. ІВАН ТИМОФІЙОВИЧ (схоплюється з ліжка, натягає спортивні рейтузи) Вітер справді дує добре. Налякається й хоробрий. Алло, я тебе зігрію. Марш під ковдру! Я накрию. АЛЛА Так от зразу прямо в ліжко?.. (нерішуче скидає халат) ІВАН ТИМОФІЙОВИЧ (легенько підштовхуючи її до ліжка) Що ж такого? Грійся нишком. Боже! Ти ж яка тремтяча! От же горе! Що ж робить?.. Трохи потерпи одначе, - Зараз буду тебе гріть. (накриває Аллу ковдрою) Накривайся. Та щільніше. Заховай своє плече, І нагрієшся скоріше, Й переляк твій геть втече. (хукає на її плече, ущільнює ковдру) АЛЛА Ой, як тепло! Як приємно! Ви і справді, наче Бог. Тільки я така нечемна, Вам же холодно окремо, Нам тепліш було б удвох? ІВАН ТИМОФІЙОВИЧ Молодець! Спасибі, Алло. (бере в руки книжку, лягає до неї) А ти Буніна читала? (в цей час за стіною почулись кроки; хтось ходить по Аллиній кімнаті) АЛЛА (шепоче) Ходить?.. Хто?.. В моїй кімнаті? Як господар в чужій хаті... Ой! Згадала, Боже мій! Це ж другий сусід, Андрій. (схоплюється з ліжка, стривожена) Як тепер в свою палату?! Ой, подайте хоч халата! ІВАН ТИМОФІЙОВИЧ Стій! Подумаймо... спокійніш. Що ж такого? Не тремти. Не халат, - мій плащ одінеш Й коридором тихо вийдеш, До Антосі підеш ти. Вона добре нам знайома. Не затримуйся, спіши. АЛЛА А що ж далі? Невідомо... Аж холоне у душі... ІВАН ТИМОФІЙОВИЧ Та не бійся. Йди скоріш. Я сказу, - в сусідки спиш. АЛЛА (навшпиньках виходить; біля дверей навпроти шепоче) Чуєш, Тоню? Відчини. ГОЛОС ТОНІ Хто там? Алла Я. Почула? Дай зігрітися мені, Якщо не заснула. ІВАН ТИМОФІЙОВИЧ (з лоджії гукає в сусідню кімнату, наче б то до Алли) Алло! Що це ви так рано? Чи злякалися бурана? АНДРІЙ (обережно виглядаючи на лоджію з дверей номеру Алли) Аллу я і сам шукаю. Та чогось її немає... ІВАН ТИМОФІЙОВИЧ А я думав, муж тут Аллин. Бо вона його чекала. АНДРІЙ (злякано) Чоловіка?! Ото я влип, Щоб приїхав її тип. (вони виходять в коридор, продовжують розмову) ІВАН ТИМОФІЙОВИЧ Ну, а як, скажи, Андрію, Ти зумів пройти сюди? АНДРІЙ (загадково усміхаючись) Як захочеш, то й зумієш, І знайдеш ключі завжди. ІВАН ТИМОФІЙОВИЧ Ой, жінки... Зі мною ж строга. Тиха, скромна, недорога. АНДРІЙ (спохмурнівши) Запросила мене біла, А сама ІВАН ТИМОФІЙОВИЧ Жаль, старий я. Що я вдію, - Одшумів уже мій час. Залишилось тільки мріять, А кохати – то для вас. В коридорі з’являється Людмила Михайлівна. Підходить до них. Ну, то здрастуй, чоловіче! (цілує Івана Тимофійовича, він її обнімає) Як тут справи? Як живеш? АНДРІЙ Бачите, і вас ось кличуть. Значить, ви потрібні теж? ІВАН ТИМОФІЙОВИЧ Я потрібен ще, звичайно. Хто ж із нас того не зна... Тільки як це не печально, - А вона... всього жона. АНДРІЙ От і хай все буде грано. Я піду тепер. Всього! (виходить) ЛЮДМИЛА МИХАЙЛІВНА А чого ж стояти марно? Запросив би і його. ІВАН ТИМОФІЙОВИЧ Хай іде вже, язикатий, Мій непрошений сусід. Тут хоча б тебе прийняти, Щоб було усе як слід... Заходить в номер. Вона розглядається, підняла з бильця ліжка жіночий халат, і зразу ж заверещала ЛЮДМИЛА МИХАЙЛІВНА А-а-а! Так ось ти чим вгощаєш! Ось кого ти тут приймаєш! (замахується, б’є чоловіка тим халатом) Скільки, як поїхав здому, Написать листа не встиг! А зануду невідому Із халата вже розпріг!.. ІВАН ТИМОФІЙОВИЧ Та помовч, моя ти муко! Ну ж, і жінка! Ну ж, і псіх! (хапається за свої ноги, руки) Ноги ломить, пальці, руки Той артрит. Така розпука! Про який там думать гріх. ЛЮДМИЛА МИХАЙЛІВНА (тикає чоловікові халатом межи очі) А оце? Це шмаття з неба Впало прямо на балкон?! В’ються курви коло тебе. Ти між них як фараон! ІВАН ТИМОФІЙОВИЧ Та Господь з тобою, жінко. Зайвого не говори... Розберись спочатку тільки... То ж... тобі мої дари! ЛЮДМИЛА МИХАЙЛІВНА Я тобі не потаскунка, Щоб приймать чужі дарунки. ІВАН ТИМОФІЙОВИЧ Та біситься припини. Я купив. Всього два дні. ЛЮДМИЛА МИХАЙЛІВНА (замахується знову) Ну, ти ще раз озовись. Ношений же, подивись! ІВАН ТИМОФІЙОВИЧ (спершу розгубився, а тоді каже) Та на протязі двох днів Сам я раз його надів. ЛЮДМИЛА МИХАЙЛІВНА (знову кидається на нього) Безсоромник! А ще – Людо!.. Скільки ж ти брехати будеш?! ІВАН ТИМОФІЙОВИЧ (обороняючись) Знаєш слабість ти мою, Я ж шовкове все люблю. Я халата одягнув, Та й не зчувся, як заснув. В цей час відчиняються двері і в номер вбігає Алла в плащі Івана Тимофійовича. Не помічаючи Людмилу Михайлівну, питає Івана Тимофійовича АЛЛА Як у вас? Чи все гаразд? Обійшлося на цей раз? ІВАН ТИМОФІЙОВИЧ (піднімає застережливо руку) Ні, сусідко, не гаразд. Мушу вас сказати, Що Андрій покинув вас І пішов з кімнати. ЛЮДМИЛА МИХАЙЛІВНА (побачила на Аллі під плащем купальник, жахається) Боже! Де ще є отак?! Це ж справжнісінький бардак! У купальнику, - о, жах! Й плащ Іванів на плечах. АЛЛА (тремтячи) Ой! Нічого в нас... Їй-право! Я сусідка, ось із права. ЛЮДМИЛА МИХАЙЛІВНА (поглядає на чоловіка) Ні, не буде, мабуть, дива, Коли з’явиться і зліва. (в розпачі б’є об поли руками) ІВАН ТИМОФІЙОВИЧ (оговтавшись) Та... Ти знаєш... Бач, Людмило... ЛЮДМИЛА МИХАЙЛІВНА Що я бачу?! Припини! Зрадник ти! Нечиста сила! Ти не муж тепер мені! АЛЛА Ви даремне так на мужа. Це він рятував мене. Зовсім він мені байдужий. Я прошу лише одне... ЛЮДМИЛА МИХАЙЛІВНА А-а! Байдужий, значить, кажеш? А оце ось? (хапає халата) А оце? (показує на плаща) ІВАН ТИМОФІЙОВИЧ Ну, й жінки. Створіння враже! Та послухай же про це. До сусідки прилипають, Вже й проходу не дають. От вона і прибігає Заховатися хоч тут. АЛЛА (спалахнувши) Точно. Бачте, Людмило, Досі я іще дрижу. Муж ваш гарний, чесний, милий, І за вчинок його щирий Я спасибі й вам кажу. Він сміливий і ласкавий, Ми з ним дивимось кіно. І якби не він, їй-право! – Звідси б я втекла давно. Тимофійовичу вірте, Це як жінка вам кажу, А щоб з вами подружити, Я до себе вас прошу. (Всі заспокоюються і лоджією переходять в номер Алли) ДІЯ ІІІ. Санаторний пляж Золотий пісок. Сонце. Пляжники. На передньому плані Алла і Юрій. Він підходить, усміхаючись, до Алли. Нахиляє над нею парасольку. ЮРІЙ Бережіться. Сонце вже високе. Поверну над вами парасольку. АЛЛА Рада, що взялись ви помогти. Промені не будуть так пекти. Прошу вас присісти, оборонцю. (вона одсовується, звільняючи місце і для Юрія) Захистіть мене не лиш від сонця. ЮРІЙ Як приємно. Мріяв про цей крок. Біля вас тепліше і пісок. АЛЛА Алла я. А ви, я знаю, Юрій. Добрий, гарне маєте ім’я. Тому і прошу вас, не жартую. Вірить тільки вам душа моя. ЮРІЙ Тут живу я всього кілька днів. Чому ж вас раніше не зустрів?.. Я свою підмогу обіцяю. Тільки от чи зможу, я не знаю... АЛЛА Юрію! Тут нічого уміть. Ви лише зі мною полежіть. Бо мені у будь-яку погоду Тут нема від залицянь проходу. ЮРІЙ (після роздумів) Розігнать закоханих нелегко. Я не вітер, а вони – не дим... Тут ще треба, мабуть, докумекать. Це вам не дрібниця, це – інтим. АЛЛА Сумніви даремні, Юро, ваші, Зробим просто. Не відходьте вбік. Будем завжди разом на цім пляжі. Я скажу, що ви – мій чоловік. ЮРІЙ Добре. Обіцяю. Ось вам слово. Дайте руку, - стверджуєм домову. До Алли і Юрія в яскравому купальнику підходить Тося ТОСЯ Алло! В тебе знову тут знайомі? АЛЛА Так. Знайомся. Це мій чоловік. Скучив, каже, і примчався здому. Є тепер у мене захисник. ТОСЯ О, яка ж ти, Аллочко, багата. (зрозуміла, що сказала зайве; міняє тему) А на кого ж дома ваша хата? ЮРІЙ А що нам у хаті тій робити?.. Мама поливатиме нам квіти. Щоб не потекли, провірить крани, На замок у дверях ще погляне... Вибачне, дівчата, я на мить, - (піднімається) Мені треба сигарет купить. (пішов од них до кіосків) Алла і Тося залишились удвох. Тося хитро поглядає на Аллу, оглядається на пляжників, підсовується до Алли, шепоче їй. ТОСЯ Чуєш, Алло? Ну, а як... Що тепер з Андрієм? АЛЛА Та ото ж і буде так. Хай полишить мрії. Попросила ж помогти Від других відбитись, Ну, а він не був святим, - Теж устиг влюбитись. Ярослава одганяв, Наче ж і старався, І як той же Ярослав, В мене закохався. ТОСЯ А Петро? АЛЛА А що Петро... Воздихатель мрійний... Все. Тепер мені добро, - В мене між надійний. ТОСЯ Ех, твою б красу мені! Не була б я гава. За свої курортні дні Вирішила б не одні Полюбовні справи. Зустрічатися Андрій Не схотів зі мною. Хай чека тепер, гулій, - Я йому підстрою. (ще тихіше Аллі шепоче) Зараз в мене є один, Станіслав, наш лікар, - Та невдаха, мамчин син, Все з книжками тільки. Ні на танці, ні в кіно Витягти несила. Був би хтось другий – давно Гарбуза б вчепила. АЛЛА Знов те ж саме. Може, досить... Обкупнутись підем, Тосю. (Алла пішла до води; Тося ображено до сусідок) ТОСЯ Бач, не подає і виду. Буде Аллі “захисник”. Ось нехай тільки приїде Її справжній чоловік. Я сусідка, знаю все, Я вже написала. Хай він Аллу потрясе, Щоб ніс не задирала... ДІЯ ІV. Пройшов день. Той же пляж. Вдалині, на другому плані, видно серед пляжників Аллу, Тосю, Юрія. На передньому плані біля води стоять Андрій і Ярослав. АНДРІЙ (скоса поглядаючи на Аллу і Юрія, каже Ярославові) Друже по нещастю! Слухай, Ярославе, Ти не дуйся. Досить. Є до тебе справа. ЯРОСЛАВ Йшов би ти зі справами, геть під три чорти! Думав, підлікуюся. А підсунувсь ти. АНДРІЙ Ти не ображайся. Тут ось, у “Лазурнім”, Я сам також думав про діла амурні. Тільки не виходить. Ось тепер сиджу Я знову від досади, як осел, дрижу. Аллочка провчила. Й по заслузі. Каюсь. Інших відганяти досить, зарікаюсь. ЯРОСЛАВ Сам не гам – й другим не дам. Ти – як той на сіні. Бачиш, і спіткнувся. Май тепер терпіння. АНДРІЙ Та яке терпіння! Іще більше злості. Подивись, у Алли знов новенькі гості. Чув? Пускає чутку, - це, мов, чоловік. Бач, яка хитрунка, сто чортів їй в бік! Каже, що його вона тільки вчора стріла. Певен я, й цього вона так підговорила. ЯРОСЛАВ То давай повернемо наш союз рогатих, Щоб її всі хитрощі з тріском розвінчати. АНДРІЙ І мені хотілося... Тільки як і де? ЯРОСЛАВ В мене це бажання вже тепер тверде. За її відмови й насміх дивовижний Від усіх рогатих заплатити тим же. Бач, як упадає за цим Юрком. Наче зачарована, бігає слідком. А йому ми зустріч з дружиною влаштуєм, - Їй ми про коханку зателефонуєм. АНДРІЙ А поки що нерви їм потріпаєм строго. Ось якраз знайома йде через дорогу. До Андрія і Ярослава підходить Майя. МАЙЯ Добрий день, Андрію! АНДРІЙ Здрастуйте, Маюсю! Ви така ж, як завжди. Скільки ось дивлюся, Одірвать не можу я від вас очей. Грація, усмішка. А загар плечей! МАЙЯ (продовжує таким же грайливим тоном) Прямо – як цукерка. Вся – як шоколадка... Застрочив, Андрійку, знову без порядку. Як там справи ваші, що нового є? Чи угомонилось серденько твоє? АНДРІЙ Кажеш, вгомонилось? Ех, тут гірші справи. Познайомся, Майю, ось із Ярославом. (Ярослав і Майя знайомляться) ЯРОСЛАВ Коли вже про справи, то скажу конкретно, - До невдачі друга також я причетний. І підмогу вашу від біди цієї, Будемо вважати від біди й моєї. Ну, кажи, Андрію... АНДРІЙ Слухай мене, Майю. Конфіденціально буде між трьома. В нашу спілку змовників ми тебе приймаєм, Бо других надійних, мабуть, тут нема. Тут усі очами тільки і стріляють, І один за одним тільки й упадають. Всі дівчата наші, навіть молодиці Так себе поводять, - наче ті мисливці, Що весь час полюють, а піймать не в змозі, Всі красиві олені вже давно в облозі. МАЙЯ Що це за депресія? Чому такий тон? Чом окремі випадки зводити в закон. Мабуть, ти, Андрію, випустив із рук Свою серну Аллу і бурчиш від мук? АНДРІЙ Ти вгадала, Майя. Утекла коза. Піднесла зненацька мені гарбуза... ЯРОСЛАВ Думаю, що Майї все вже зрозуміло. Ось чого підмогу ми у вас просили. АНДРІЙ Саме так. Дозволь лише ще раз повториться, - Все це нехай буде наша таємниця. Ось які ідея: скажемо усім – Ти дружина Юрія і прийшла за ним. Що, мовляв, приїхала, кинулась шукати, А його – ні в клініці, ні в своїй палаті. От, його шукаючи, схвилювалась ти І прийшла з сусідками разом аж сюди. МАЙЯ Загадали, хлопці, ви мені шараду. Трохи ризикований шлюбний такий задум. А як Юрій все зламає? Хто для нього я? ЯРОСЛАВ Я, Андрію, бачу, подруга твоя Дуже обережна. Навіть боязка. Що ж тут? Ну, пограємось. А пізніш – пока! МАЙЯ Значить, це по-вашому... прямо тут, на пляжі? АНДРІЙ А чого ж іще чекать? Поруч з ним приляжеш Та й промовиш усього лиш одненьку фразу: “Що, лікуєш, чоловіче, двох дівчат одразу?” Та підкресли, - “чоловіче!” – це нам, бачиш, головне. ЯРОСЛАВ Та в своїй розмові, Майю, не забудьте ще одне, Щоб слова про чоловіка і Алла почула. Хай везе вам. Відправляйтесь, поки не забули. МАЙЯ Та це ясно. Все для того ж тільки і лаштуєм. Та... самим не впасти б в яму, що другим готуєм. (Майя пішла) ДІЯ V. Пройшло два дні. В просторій світлиці житлового корпусу санаторію “Лазурний” сидять за журнальним столиком Людмила Михайлівна і Свєта. Перегортають журнали. ЛЮДМИЛА МИХАЙЛІВНА (одкладає журнал, поглядає у вікно) От дивлюсь, яка краса. Море, гори – чудеса. Тут паркет , блискучі меблі, Там – тополі тонкостеблі. Наче квіти, ліхтарі, Всі привітні лікарі, Й сестри, мов лебідки білі, У розмовах ніжні, милі, - Не курорт, а прямо рай, І лікуйся, й спочивай. (звертається до Свєти) А ви теж на грязі й ванни, Чи до когось, так, як я? СВЄТА Бачте... Я сюди неждано. Половинка тут моя. ЛЮДМИЛА МИХАЙЛІВНА Се б то... муж ваш тут на ліках? Так вас треба розуміть? СВЄТА Був дзвінок про чоловіка. От я і примчала вмить. ЛЮДМИЛА МИХАЙЛІВНА Щось пікантне сповістили? Як не можна, я мовчу... СВЄТА Загуляв тут друг мій милий. Серцю важко... до плачу... Сповістили якісь хлопці. Бач, ще люди добрі є. Кажуть, щоб не довелося Щастя втратить вам своє, Про коханку сповіщаєм. Та не гайтесь, поспішіть... От я Юрія й чекаю. А душа ще більш щемить. ЛЮДМИЛА МИХАЙЛІВНА Ох, сучасні чоловіки! Доживе до сивини – Й скаче в гречку, п’є без ліку, Розгвинтилися вони! Я колись свого провчила, - Хай мені прощає Бог, - Тим же самим відомстила, Зразу апетит усох. Ви ото собі як знайте, А порада в мене є: В гречку ви й сама скакайте, - Всю охоту, вибачайте, Йому зразу відіб’є. СВЄТА Я уже й сама не знаю, Чи мовчати... чи провчить... ЛЮДМИЛА МИХАЙЛІВНА Я б дала йому нагая! Вилікувала умить. СТАНІСЛАВ (він черговий лікар; заходить, звертається до жінок) Щось мені ви незнайомі. Щойно прибули до нас? СВЄТА Так, сьогодні тільки здому. А я здавна знаю вас. СТАНІСЛАВ Знаєте? Це непогано. Я вітаю ваш прихід. Тільки... (приглядається до Свєти) Стій! Та ви ж – Світлана? Скільки ж це промчало літ... СВЄТА Так. Я – Свєта, Станіславе. Чи пригадуєш той сад, Де ми яблука збирали, Де ми зорі рахували Скільки вечорів підряд?.. СТАНІСЛАВ Ні, такого не забути, Хоч прослав між нами час Шлях, у забуття закутий, І змінив потроху нас. (поглянув на годинника, схопився) Я сьогодні тут черговий. То на хвильку одійду. (пішов зі світлиці) ЛЮДМИЛА МИХАЙЛІВНА (шепоче Свєті) От і кинь до нього слово. Пригадайте ту весну. СВЄТА Ну, а ви до кого? Може, Тут на грязях чоловік? ЛЮДМИЛА МИХАЙЛІВНА Так. До нього. Був не схожий На таких, що скажуть вбік. А тепер всього буває. Й тут була в нього якась... Не приїхала б, - не знаю, Може, й з’їла б мужа грязь. СВЄТА Чула я вже про ці грязі. Кажуть, ліки – хоч куди. Тільки жаль, приводять мазі Ще й до іншої біди... Ось і зараз мені, бач... Що робить? Хоч сядь та й плач. ЛЮДМИЛА МИХАЙЛІВНА Я тобі уже сказала, Не прогав ти Станіслава. Закрути з цим молодцем. А дізнається про це Чоловік нехай твій навіть, - Тільки користь буде справі, Він пізнає як мужчина В чому головна причина, Й кине гульки. СВЄТА Чи ще більше розпочне, - Ось турбує що мене. ЛЮДМИЛА МИХАЙЛІВНА Ну, й маруда ж ти. Не дивно, Що іздавна на тобі Чоловік усівся щільно, Їде на твоїм горбі. Ну, вези, якщо не хочеш Розправляти власних пліч. Так він ще не раз ізбочить Десь у гречку, звісна річ. До світлиці заходить брат Алли Володимир. У нього в руці легенький дипломат. Він його ставить біля стільця. ВОЛОДИМИР (звертається до жінок) Вибачаюсь. Хочу запитати, Хто тут скаже, де чиї кімнати? ЛЮДМИЛА МИХАЙЛІВНА Ми не скажемо ні слова. Тут десь є сестра чергова. Ви сідайте, почекайте, Розкажіть про себе щось. Чи від лиха, чи на втіху Вам приїхати довелось. ВОЛОДИМИР Я до Алли. Це сестра моя. Лист прийшов нам. І приїхав я... І чого б то? Хтось отак напався, От тепер, братушко, їдь і розбирайся... Кличуть її мужа. А вона Зовсім ще у нас не заміжня. Тим писакам, мабуть, поперед Треба лікувати інтелект... СВЄТА (співчутливо) Вам листа додому написали. А мені зателефонували. Мабуть, санаторники всі тут Зовсім не зажурено живуть. ВОЛОДИМИР Значить, залишайте саквояж І підем шукати їх на пляж. ДІЯ VІ. Той же пляж. На тому ж своєму місці лежать і розмовляють Юрій і Алла. Навколо пляжники, дорослі і діти. Віддалік граються м’ячем. Ще далі проти сонячний навіс. ЮРІЙ (звертається до Алли) Ні, повірте, зовсім я не думав, Коли з вами жартувать хотів, Що із ваших ніжних уст почую Скільки цінних і вагомих слів. АЛЛА Не завжди такою я буваю. І пожартувати я люблю. А таких, хто ремствує без краю, Вірите, я зовсім не терплю. ЮРІЙ Бачу я, ви, Алло, - не звичайна. Знаємо, цього ви не кажіть. Ви – глибокодумна й світлодайна, Біля вас душа світліє вмить. АЛЛА Світлий той – хто поважа свободу. Воля для людини – головне. Все загине, - сила, статки, врода, - Як не буде для людського роду Волі. Ще згадаєте мене. Он між нами є такі жінки, Що не проганяють мужиків. Він гуляє, б’є, та ще й п’яничка, А вони, мов злякані синички, Терплять. Зберігають синичат. ЮРІЙ Є й рішучі. Та, на жаль, не кожна. Є сміливі в ділі, як ось ви. АЛЛА Є і атеїстки, є й набожні... Тільки б не втрачали голови. ЮРІЙ В нас думки однакові. Я радий, Що ми тут зійшлися ув одне. АЛЛА Сказане все вами – суща правда, Дружба й справедливість головне. ЮРІЙ Бачте, як розмова наша з вами Повертає на життєвий стиль. Я частіше фліртував з жінками На гарячих пляжах біля хвиль, А із вами, Алло, бач, про правду, Про сім’ю, свободу, про весь світ. АЛЛА Світлим думам зовсім не завадять Спомини й про кривду давніх літ. Жаль лишень, із правдою у парі Ходить бідність, не багатство, ні. Де правдиве слово – там не чари, Там реальна істина в ціні. Правда носить лантуха з собою, Бідністю наповненого вщерть, Точно так, як слідом за любов’ю, Як відомо, часто ходить смерть. І поетів правда вести мусить До звитяги волелюбних сил. Слід писати всім не згірше Стуса Й про красу, і про народний біль. ЮРІЙ Ось і поетичні вже поняття. А за ними скільки нових тем. Як це добре – в роздумах, в завзятті Відчувати, творчо й ми ростем. Радий спілкуванню із тобою. АЛЛА Рада й я. Не думалось мені, Що за нашою, на перший погляд, грою Зійдуть дружби парості міцні. ЮРІЙ У ці дні захоплення юначе Знов у мене в серці розцвіло. Знов Пегас з душі моєї скаче, - Ось що вчора на папір лягло. (далі читає з аркуша) Лежали зерна у ріллі глибокій Без руху довгу зиму, як ві сні. А блиснув сонця промінь гостроокий – І забуяло жито навесні. Так почуттям, захованим ще глибше, Потрібен пломінь, щоб зігріти дні, - Тоді лиш серце пише свої вірші, Тоді душа співа свої пісні. АЛЛА (захоплено сплеснула в долоні) Ви ж – поет, Юрасю! Не найменням – Ви душею з сонечком врівні. ЮРІЙ Може, й правда, я поет. Натхнення Часто аж нуртує у мені. Тільки... Так, бува, присушить проза, Так технічні справи загудуть, Що з душі не теплота – морози, Що із серця – аж клекоче лють... Та я все ж єднаю мрії й силу, В звичному шукаю ніжне й миле. АЛЛА Мабуть, це не просто – поєднати У житті безкриле і крилате. ЮРІЙ Так, це не просто. Та я час не гаю, І те, й друге любити намагаюсь. (замріяно декламує) Коли весна в життя прилине І в серце додає тепла, - Тоді зростають і в людини, Неначе в птаха, два крила. Пізнав і я ті крила в леті, Відкрив недавно свій секрет, Коли росту – як енергетик, І надихаюсь як поет. Жагучу зрозумів потребу Польотом линуть молодим, Одним крилом черкаю неба, Землі торкаюся другим. І вже ніколи не порушу Я єдність трудову свою, В котли на ТЕЦ – вкладаю душу, А віршам – серце віддаю. АЛЛА Юрію! Та це ж чудові вірші! Ці рядки наснажують і тішать... ЮРІЙ Бачте, й виробниче – не безкриле. І в цехах захоплення свої. Якби я, здається, був стосилий - Я і там знайшов би солов’їв. Та, на жаль, гальмує нас інерція. Каменюку з місця, спробуй, зруш. Довго ще боротись доведеться У житті з інерцією душ. Та свою я жиром не залив, Й на Пегасі світом полетів. АЛЛА Просто так Пегасів не сідлають. Не напише абихто вірші. Вас, таких, природа визначає, Божу іскру світить вам в душі. Ну, а як же успіхи? ЮРІЙ Слабенько. Треба працювати. Нема умов. АЛЛА Дуб у лісі сильний окоренком. Скільки не рубай – проб’ється знов. Заганяє й нас в канони, межі Сила консерваторів стійка. Та наснага перепони креше, Навіть гратам поклик не злякать. ЮРІЙ Ці розмови, щиро вам скажу я, Зустріч наша – мій щасливий час. Хай моя дружина не ревнує, - Буду довго пам’ятати вас. АЛЛА Тільки ж не образить і її! Бо дружина – це кістяк сім’ї. ЮРІЙ (до них підійшла Тося) Так. Коханка – це не завжди щирість. Це цукерка усього на мить... А в дружині я ціную віру, Право материнства і довіри, Право буть любимою й любить. АЛЛА Якщо стрілись двоє вільні духом, - Хай зроста й кохання ніжна віть. Коли хтось до мене як до друга, - Я не проти теж його зігріть. ТОСЯ (слухала їх, потім і собі озвалась) Кожна прилипає. Та не кожна гріє. Де в якоїсь хитрої тепло? Та від них користолюбством завжди віє. (бере Юрія і Аллу за руки, піднімає їх) Досить, мабуть, друзі, про тих лиходійок. Гляньте, оно море нам до ніг лягло. АЛЛА Значить, піднімаємось. Обкупнемось разом. (В цей час до всіх трьох підходить Майя. Вона осудливо дивиться на Юрія, наче б то його дружина, і звертається до нього) Що, лікуєш, чоловіче, двох дівчат одразу?! ЮРІЙ (здивовано) Хто ви? Що за притча? Я не знаю вас! МАЙЯ Зате я з тобою в шлюбі уже довгий час. Грієш словом толок? Сиплеш компліменти? А скільком ти отаким платиш аліменти?! (схлипує, плаче, повертається і йде геть) АЛЛА Юрію! То хто ж вона? ЮРІЙ Це якась мана! ТОСЯ (підозріло) Схоже, вона ваша, Юрію, жона. Підійшла до всіх нас твердо і сміливо. Тут щось є, я бачу... Це не просто диво. АЛЛА (злякано) Я вже аж боюся. Чим це все обернеться?.. ЮРІЙ (вибачливо, з тривогою) Заспокойтесь, Алло. Це якась наклепниця... (Всі троє розгублено дивляться вслід Майї. На них звернули увагу інші пляжники, починають перешіптуватись) ДІЯ VІІ. Пройшов ще день. Той же пляж. Під протистонячний навіс заходять Андрій, Ярослав, Майя, Тося. На другому плані за навісом видно Юрія і Аллу. ТОСЯ (показує Майї на Юрія і Аллу) Он вони. Ти бачиш. В парі всюди. Безсоромні. Завжди на виду. Ну, нічого. Ось Майя пізнають люди, То про них інакше загудуть. АНДРІЙ (нахиляється до Майї, шепоче) Маєчко! Ще хоча б раз зіграти – І ти вільна. З нас тоді коньяк. ЯРОСЛАВ Скоро ми цій парочці, дівчата, Будем виливати переляк. (всі четверо голосно сміються) Так. Порядок. Все іде, як треба... Під навіс заходять Людмила Михайлівна, Іван Тимофійович, Володимир, Станіслав, Свєта. Сюди наближаються і Юрій та Алла. АНДРІЙ Ось і гості. Впали, наче з неба. ЛЮДМИЛА МИХАЙЛІВНА Здрастуй, Ярославе, наш сусід. О! Та тут моя й сусідка Алла! Бачу, тут ви влаштувались файно. Парами лікуєте артріт. АЛЛА (підходить до Людмили Михайлівни) Познайомтесь. Чоловік мій, Юрій. Він сиди всього на кілька днів. МАЙЯ (теж підходить, вигукує) Що, Юрасю?! Присосався здорово! Крутиш із коханками любов. Задурив іще одній тут голову... ЮРІЙ (перебиває її) От нахаба! Повторяєш знов. Лізеш, як свиня. В чужі стосунки. МАЙЯ Що? До мене знову подужів?! Обіцяв! Та замість подарунків Тільки напаскудив у душі. СВЄТА (побачила Юрія, пополотніла від жаху) Юрію! Чи ти оце, мій муже? А як їхав, був же хворим дуже. А тепер коханки?! Як ти встиг? АЛЛА (аж скрикує від образи) Боже! Юро, скільки ж в тебе їх?! (Юрій стривожений кидається до Свєти, хоче щось сказати, але вона відхиляється від нього, каже з докором) СВЄТА А як їхав, був же зовсім хворий. Ліки помогли?! Не ловиш гав. ЮРІЙ Свєто! Добре, що й тебе до моря Сам Всевишній, мабуть, надіслав. (він знову прихиляється до Свєти, хоче обняти її; Алла від нього відсовується вбік) СВЄТА Їхала до тебе, бо я знала, Що як завжди, в тебе їх немало. ІВАН ТИМОФІЙОВИЧ Ну й і закрутилось! От діла! От любов до чого довела! СВЄТА (усміхнулась, теж притулилась до Юрія) Бачу, до рядочків поетичних Знову шанувальниць притулив. Горнеться до тебе кожна стрічна... ЮРІЙ Чи до мене, чи скоріш до слів. Так це, Алло? АЛЛА Хто ж відмовить у любові Тим поетам, в кого ніжне слово. СВЄТА (заспокоїлась, вже жартує) Вірші ви любіть. А на поета Накладаю я родинне вето. ЮРІЙ (обіймаючи за плечі Свєту) А я радий почуттю свободи. Тільки де б я в світі не літав, Компас мого серця у негодах До дружини завжди поверта. АЛЛА (побачила Володимира; сплеснула руками) О, Володю! Братику, це ти? Як тобі вдалось мене знайти? (всі переводять погляди на Володимира і Аллу, які цілуються) ВОЛОДИМИР У приймальні разом ми зійшлися Та й на пляж шукать вас подалися. МАЙЯ (вона знічена підходить до Андрія, шепоче) Ой, Андрію, що ж це ми чинили. Лиш за те, що нас не люблять, - мстили. Все лякали їх, а що із того... Правду кажуть, інших не суди. Хто готує пастку на другого, - Вскочить сам до гіршої біди. АНДРІЙ Не пішов ляштунок наш улад. ТОСЯ (розчаровано) Аллочко! Так значить, це твій брат?.. Так. Сестра ще в нас незаміжня. Вільна, як голубочка, вона. Я ж приїхав, бачте, аж сюди, Бо на неї йдуть брудні листи. СТАНІСЛАВ (зрадів, усміхнувся до Алли) Ще без пари, значить? Чудеса! Бачите, і я поки що сам. ЛЮДМИЛА МИХАЙЛІВНА Мабуть, наша доленька чекала, Поки на курорт приїде Алла. Якщо так, хай ваше лікування Теж переплітається з коханням. (поєднує руки Станіслава і Алли) Хочу побажати й вам кохання, Мої милі Юрій і Світлано. (З’єднує і їхні руки разом) ТОСЯ А мені от не везе в житті, Все не можу пари я знайти. ІВАН ТИМОФІЙОВИЧ А я скажу, - хто іншим зазіха, Той завжди сам сповзає до гріха. Хто ж комусь любов оберігає, Той обов’язково покохає. То ж припиним суперечки й чвари, Не мішаймо всім любовним парам. ЛЮДМИЛА МИХАЙЛІВНА Щоб ні в кого не було зажури, Пропоную гарну процедуру, - Всі оті брудні листи-доноси Скласти ось на купу тут попросим. (Володимир і Свєта складають аркуші. Іван Тимофійович додає свій голос і з Людмилою Михайлівно продовжують разом) І щоб не повторювався гріх, Урочисто спалюємо їх. (Іван Тимофійович складає листи докупи, дістає запальничку і підпалює їх прямо на піску. Четверо присутніх, причетних до наклепів, говорять свої слова спокути) ЯРОСЛАВ Згодні ми із вашим побажанням. ТОСЯ Хай згорають наклепи-листи. МАЙЯ Дружба хай зростає у кохання АНДРІЙ Й дозрівають радості плоди. ІВАН ТИМОФІЙОВИЧ (відкупорює шампанське і, наливаючи, говорить) А тепер давайте, мої милі, В наші чисті чарочки наллєм. Ми брудні доноси попалили І шампанським з радістю зап’єм. Всі випивають з чарок, Юрій бере гітару, грає і наспівує. Всі присутні підхоплюють створену ним пісню “Йдем до моря”. ЮРІЙ (з гітарою в руках співає, всі підхоплюють) Ви погляньте на ласкаве море. Прагне море всіх зігріти нас. Йдем до моря. Хай воно огорне, Змиє змору і біду образ. Ви погляньте, море берег рушить. Камені од глини одмива. Йдем до моря, хай нам миє душі, Й помилки, і вади, і слова. Ви погляньте, море на прощання Нам дарує рокотання хвиль. Йдем у море. Хай його гойдання Одмива од ревнощів – кохання, Для життя нам додає зусиль. Хоча ми й роз’їдемось пізніше, Тільки ж не забудемо Азов. Адже дружба завше веселіша, Як переростає у любов. Всі разом, наспівуючи пісню “Йдем до моря”, ідуть по золотому піску у теплі хвилі Азовського моря.  |